Формування предметних компетентностей на уроках історії

Ми знаємо тільки те, що зробили самі.

(Арістотель)

Не достатньо знати, необхідно також застосовувати.

(Франс Анатоль)

Нинішня школа повинна давати молодій людині, яка житиме в інформаційному суспільстві майбутнього, не лише фактичні знання, але й методику їх здобуття, сприяти виробленню власних цінностей та ставлень, тобто формувати життєві компетентності учнів. У зв’язку з цим все більшої актуальності набирає проблема формування предметних компетенцій.

Питання розробки теоретичних основ компетентнісного підходу та впровадження його в освітню практику стало предметом розгляду не тільки на рівні окремих країн. Нині чимало міжнародних організацій , що працюють у сфері освіти , також вивчають проблеми компетентнісного підходу. Серед них – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Програма розвитку ООН ( ПРООН ) , Рада Європи, організація європейського співробітництва та розвитку тощо. Найперші зусилля міжнародних спеціалістів були зосереджені на тому , щоб виділити так звані ключові компетентності, тобто такі , що є найбільш важливими для сучасної людини , а також будуть актуальними у майбутньому.

Для вчителя історії , як і для будь – якого вчителя предметника , важливо виділити і формувати предметні компетенції. О.Пометун та Т.Фрейман перелічили такі предметні компетентності з історії : хронологічну, просторову, інформаційну, мовленнєву , логічну ,  аксіологічну.

Формування життєвих компетентностей повинно стати стратегічною метою для вчителя. Водночас досягнення стратегічної мети неможливо без здійснення проміжних цілей, якими є предметні компетентності. Вчитель,готуючись до кожного уроку, повинен ставити завдання формувати предметні компетенції як засіб розвитку ключових.

Безпосередньо учителі історії повинні зосередити свою увагу на забезпеченні виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, сприяє розвитку і збагаченню українських культурно-історичних традицій,сприяє формуванню громадянської компетентності, вихованню культури міжетнічних і міжособистісних відносин, формуванню навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості.

  Важливіcть вивчення іcторії в школі на cучаcному етапі полягає не cтільки у знаннях, закладених учителем, cкільки у заcобах cамоcтійного отримання учнем іcторичних знань.

  Одне з першочергових завдань предмета– допомогти молоді побачити образи сучасності у світлі минулого, дати можливість зрозуміти суперечливі питання власного суспільства,сприяти вихованню толерантності – не тільки професійний, але й етичний і моральний обов’язок учителів історії.

  Але сучасне життя вимагає зовсім інших підходів. На перше місце висувається інша мета: навчити учнів самостійно здобувати і відтворювати інформацію, розуміючи, що таке ж право на існування мають і інші інтерпретації.

Зовнішнє незалежне оцінювання суттєво вплинуло на методику навчання загальноосвітніх дисциплін, у тому числі й історії. В роботі зі школярами усе частіше застосовую методичні прийоми тестового моніторингу, контролю й оцінювання навчальних досягнень. Якісно розроблений і укладений тест стає ефективним інструментом з’ясування рівня учнівської загальноісторичної компетентності.

Виходячи із визначення загальнопредметної компетентності, усі тестові завдання є компетентнісно орієнтованими. Вони можуть спрямовуватися як на контроль й оцінювання знань, так і на контроль й оцінювання умінь та навичок. Для розроблення тестових завдань з історії України найдоцільніше використати принцип поєднання складових компетентності (знань, умінь і навичок) та шести компонентів – категорій історичних знань (хронології, термінології, персоналістики, географії, джерелознавства і культурології). Таким чином, при укладанні будь-якого вимірювального тесту з історії України можна доволі легко узгодити складові компетентності (знання, уміння і навички), основні історичні змістові лінії (суспільно-політичну, соціально-економічну, релігійну, культурні та повсякденну) та періодизацію українського історичного процесу. Основна мета цієї системи – якісний та всебічний підхід до контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів.

Вітчизняна система освіти має орієнтуватися на сучасний ринок праці, а тому до основного освітнього пріоритету сьогодення відносимо уміння випускника оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольняють вимоги інформаційного суспільства. Відповідно, актуальним постає поняття компетентності учня, яке є тим індикатором, що дозволяє визначити готовність учня-випускника до життя, його подальшого особистісного і професійного розвитку.

Компетентнісний підхід активно досліджується у вітчизняному та зарубіжному науково-педагогічному просторі. Загальні теоретичні положення щодо реалізації компетентнісного підходу в освіті розглядаються у роботах Н. Бібік, О. Бондаревської, І. Єрмакова, І. Зимньої, О. Локшиної, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, В. Сєрікова, Л. Сохань, О. Сухомлинської, Л. Хоружої, А. Хуторського. Окремі питання методики формування предметних компетенцій учнів розглядаються у працях К. Баханова, О. Кучер, А. Старєвої, І. Родигіної, Г. Фреймана, С. Шишова. Питання змісту та організації шкільної історичної освіти на основі компетентнісного підходу, формування предметно-історичних компетенцій учнів досліджують К. Баханов, А. Булда, Т. Ладиченко, О. Турянська, О. Удод та ін.

Компетенція, у перекладі з латинської мови, означає коло питань, у яких людина добре обізнана. Компетентний– той, хто володіє відповідними знаннями і здібностями, що дозволяють робити ґрунтовні висновки з окресленої проблеми.

Компетентність – сукупність особистих якостей учня (ціннісно-змістових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), зумовлених досвідом діяльності в певній соціально та особисто значимій галузі .

Сутність компетентнісного підходу полягає в спрямуванні навчального процесу на набуття учнями важливих компетенцій, тобто загальних здатностей особистості виконувати певний вид діяльності. Який ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню, та є показником успішності .

Предметно-історичні компетенції пов’язані зі здатністю відтворювати різні аспекти історичної дійсності, які є об’єктом вивчення даного предмета. Щодо історії як навчального предмета, то такою комплексною здатністю ідеально відтворювати минулу й сучасну соціальну дійсність є історична свідомість. У сучасній методичній літературі висвітлено групи історичних компетенцій, пов’язаних з усвідомленням учнями часу, простору, дійсності, історичності, ідентичності та ціннісні.

Основні групи компетенцій, яких потребує сучасне життя, визначені в Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, до яких належать:

ü   соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, суспільному житті, урегулюванні конфліктів ненасильницьким чином, функціонуванні та розвитку демократичних інститутів суспільства;

ü полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їх мови,релігії, культури тощо;

ü комунікативні, що передбачають опанування важливими у роботі й суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

ü інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві й передбачають оволодіння інформаційними технологіями, вміннями здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію;

ü саморозвитку та самоосвіти, що пов’язані з потребою і готовністю постійного навчання як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

ü компетенції, що реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності .

З роками навчання учнівські компетенції, які повинні бути сформовані в процесі шкільної історичної освіти, поступово ускладнюються. Результатом навчальної діяльності учнів з історії, на думку О. Пометун та Г. Фреймана, повинні стати такі компетенції:

ü хронологічна – передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі;

ü просторова – орієнтування учнів в історичному просторі;

ü інформаційна – вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації;

ü мовленнєва – будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних подій і явищ;

ü логічна – аналізувати, пояснювати історичні факти, формулювати теоретичні поняття, положення, концепції;

ü аксіологічна – формулювати версії й оцінки історичного руху та розвитку.

Набуття цих компетенцій учнями можливе за умови цілеспрямованої роботи під час навчального процесу з предмету за конкретними напрямами. Так, формування хронологічної компетентності учнів забезпечать розгляд суспільних явищ в розвитку та в конкретних історичних умовах певного часу; зіставлення історичних подій, явищ із періодами (епохами), а також орієнтація на використання наукової періодизації історії як способу пізнання історичного процесу.

Формування просторової компетентності повинне здійснюватися на основі співвідношення розвитку історичних явищ і процесів із географічним положенням країн та природними умовами; використання карти під час визначення причин та наслідків історичних подій, процесів; характеристика регіональних особливостей та геополітичних чинників розвитку країн на основі аналізу карти і факторів довкілля.

Інформаційна компетентність учня формуватиметься за таких умов: критичного аналізу й оцінки історичних джерел, виявлення тенденційної інформації та пояснення необ’єктивності; самостійної інтерпретації школярами змісту історичних джерел та відображених історичних фактів, подій, явищ; оцінювання, порівняння, пояснення учнями фактів і явищ дійсності на основі інформації, отриманої з різних джерел.

Задля формування мовленнєвої компетентності на уроках історії учні повинні – розповідати про історичні події та явища й описувати їх, давати усний відгук на відповідь однокласника, оцінювати власну відповідь, брати участь у дискусії, аргументувати власну позицію; письмово – писати оповідання (есе, аналітичні доповіді, реферати, рецензії) про події та історичні постаті, складати різні типи планів, формулювати доречні питання до історичних текстів; усно та письмово – надавати історичну характеристику (подіям, явищам, видатним діячам), складати таблиці та схеми, будувати на цій основі відповідь.

Формування логічної компетентності учня відбувається під час аналізу, синтезу й узагальнення школярем історичної інформації; використання на уроці наукової термінології; всебічній характеристиці учнями історичних постатей, розкритті внутрішніх мотивів дій, створення політичних та історичних портретів; самостійного визначення учнями сутності, наслідків та значення історичних подій і явищ; проведення нескладних досліджень, проектної роботи.

Задля формування аксіологічної компетентності учні повинні порівнювати, пояснювати, узагальнювати та критично оцінювати факти й діяльність осіб, спираючись на здобуті знання, власну систему цінностей із позиції загальнолюдських та національних цінностей; виявляти суперечності в позиціях, інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та роль в історичному процесі, тенденції й напрями історичного розвитку; оцінювати різні версії й думки про минулі історичні події, визнаючи, що деякі джерела можуть бути необ’єктивними.

Отже, з’ясувавши сутність та окресливши основні особливості формування предметно-історичних компетенцій учнів як результату їхньої навчальної діяльності, варто зазначити, що ефективна реалізація компетентнісного підходу в шкільній освіті України потребує чіткого визначення переліку компетентностей у межах освітніх галузей і предметів, а також відповідно організованого процесу навчання (форм, методів, прийомів, засобів, системи оцінювання).