«Формування хронологічної та просторової компетентностей на уроках історії»
Час – ось головний персонаж історії.
Антуан Про, французький філософ
На сучасному етапі
розвитку шкільної освіти актуальним є послідовне впровадження в навчанні компетентнісного підходу. Навчання
має бути компетентнісно орієнтованого характеру, що виявляється в його
спрямованості на результат – передбачуваний та запланований рівень навчальних
досягнень учнів. В умовах компетентнісно орієнтованого навчання історії
надзвичайної ваги набуває проблема формування предметно-історичних умінь як
основи історичної компетентності учнів. Хронологічна компетентність - це специфічна проблема методики історії,
оскільки жодній іншій предметній методиці питання хронології не притаманне.
Знайомство з
хронологією є одним з перших кроків вивчення історії, адже історія не можлива
поза часом: лише встановивши час тих або тих подій та їх послідовність,
історики здатні зясувати не тільки зв'язок з попередніми та наступними подіями,
визначити причини і наслідки, виявити закономірності, ай відтворити істинний
перебіг подій, реконструювати минуле.
Формування
хронологічної компетентності передбачають такі напрями набуття:
·
розглядати суспільні явища і
процеси в розвитку та в конкретних історичних умовах певного часу;
·
зіставляти історичні події ,
явища, процеси з певними епохами, періодами, орієнтуватися в конкретній
періодизації історії;
·
використовувати періодизацію як
спосіб пізнання історичного процесу.
Поради вчителям під час
формування в учнів хронологічної компетентності
1.Не перевантажуйте учнів.
2.Виділяйте головні дати.
3. Учні повинні запам’ятовувати дати не механічно, а пов’язувати їх з певними історичними подіями.
4. Встановлюйте постійний паралельний зв'язок між датами і подіями з
історії України з подіями всесвітньої історії.
5. Використовуйте різні форми роботи (Визначати століття, тисячоліття,;
віддаленість подій одна від одної і від нашого часу; заповнення пропусків в
тексті; знаходити помилки в тексті; гра «Четвертий зайвий»; розташування подій
в хронологічній послідовності; встановлення зв’язку між датами і подіями;
складання хронологічних та синхроністичних таблиць).
Формування
хронологічної компетентності починається з 5 класу під час вивчення теми
«Історія та час». Учитель ознайомлює учнів з одиницями виміру часу, поняттями відлік часу, дата, століття, тисячоліття, літочислення, ера. Невід’ємним атрибутом на уроках історії має стати лінія часу. Робота з
розв’язанням завдань на лінії часу до кінця 5 класу має бути доведена до
автоматизму.
Згідно з новою
програмою у 5 класі школярі повинні навчитись оперувати базовими вміннями. А
саме:
·
встановлювати події за датами або дати за подіями;
·
співвідносити події та дати( дати та події); події (або дати) зі століттям
(або тисячоліттям), його початком (чи половиною ) та кінцем;
·
встановлювати тривалість події, віддаленість її від сьогодення;
·
встановлювати хронологічну послідовність кількох подій.
Для активізації
пізнавального інтересу та контролю сформованості початкових хронологічних умінь
можна і потрібно застосовувати дидактичні ігри. Під час поточного контролю за
темами 2 і 3 учням можна пропонувати для
розв’язання стандартні хронологічні задачі. Наприкінці навчального року
п’ятикласники зможуть самі складати хронологічні задачі, розв’язувати їх та
позначати дати на лінії часу.
У 6 класі в процесі
вивчення курсу «Історія стародавнього світу» (Всесвітня історія. Історія
України (Інтегрований курс) робота з формування хронологічних уявлень та
вдосконалення відповідних умінь триває. Курс має для цього необмежені
можливості. Так, матеріал,що ми опрацьовуємо в 6 класі, надається для
формування уявлень про безперервність історичного часу і його членування на
окремі періоди, а сюжети економічної, політичної, соціальної історії різних
країн підводять до виокремлення всередині цих періодів характерних етапів
розвитку історичних подій, явищ, процесів, як-от: утворення – розвиток –
занепад.
Найважливішим
особистим досвідом кожного учня у 6 класі має стати усвідомлення поняття
зворотного часу в історії, вміння обчислювати часові відрізки з переходом через
еру. Варто звернути увагу дітей на те, що в історії немає «нульового року» - як
у н.е., так і до н.е. незнання того, що «нульового року» не існує. Часто
призводить до помилок у розрахунку інтервалу часу між двома подіями, одна з яких
відбулась до н. е.. інша – у н. е. наприклад. У 1937 році урочисто святкували в
Німеччині та Італії 2000-річчя від дня народження імператора Августа, хоч
насправді цей ювілей був у 1938 році.
Крім того, у 6
класі учні знайомляться із різними системами літочислення ( у греків, римлян).
Перед шестикласниками стоїть завдання не тільки навчитись встановлювати
послідовність подій, а й аналізувати їх зміст; порівнювати ознаки та явища
процесів, простежувати зміни.
Отже, у 6 класі
продовжуємо працювати над удосконаленням хронологічних уявлень та вмінь учнів.
У 7 – 9 класах
триває робота з розвитку хронологічних уявлень та вдосконалення відповідних
умінь учнів. Важливо, щоб учні не втратили навички, сформовані в 5 – 6 класах.
Саме тому виконання завдань з хронології має бути систематичним і
цілеспрямованим.
У старшій школі
робота з розвитку базових умінь як основи хронологічної компетентності
поглиблюється. Оскільки обсяг інформації в історичних курсах 10-11 класах.
Зокрема, кількість дат і подій зростає, то й засвоєні раніше прийоми
локалізації в часі історичних фактів (подій, явищ, процесів) мають набути
універсальності, автоматичності.
У старшій школі
учні мають застосовувати свої знання та вміння для аналізу суспільних явищ в
розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу; зіставляти історичні
події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації
історії.
Тож прийоми
діяльності учнів та вчителів мають бути
спрямовані на відпрацювання вміння співвідносити історичні факти (події, явища,
процеси) з періодами , факти-події з явищами. Особлива увага до вищезгаданого
вміння спричинена тим, що істотна кількість завдань ДПА та ЗНО з історії
України перевіряють саме такі вміння (які
явища та процеси характерні для доби непу, «відлиги» і т. д.)
Виконання таких
завдань засвідчує не тільки рівень знань фактів, а уміння застосовувати знання
в новій навчальній ситуації, визначати ті теоретичні положення, на яких
ґрунтується аналіз та пояснення історичних фактів, явищ. процесів. Це й не
дивно з огляду на практичну, компетентні сну спрямованість шкільної освіти.
Карта цікавіша, ніж
територія.
Сучасний
французький письменник
Завдання історичної освіти
мають чітко визначену особистісну спрямованість і поєднані з оволодінням
особистісно – ключовими компетентностями. Під компетентністю людини педагоги
розуміють структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються
у процесі навчання.
Систему
компетентностей в освіті складають ключові, загальногалузеві та предметні
компетентності.
Ключова компетентність сприяє:
-
досягненню успіхів у житті;
-
розвитку якості
суспільних інститутів;
-
формуванню
багатоманітним сферам життя.
Пріоритет
компетентностного підходу надає здобутим знанням, навичкам та вмінням
індивідуального, конкретного життєво – смислового характеру, чітко визначеної
практичної спрямованості щодо власного життя людини.
З огляду на
практичну компетентнісну спрямованість шкільної історичної освіти на окрему
увагу заслуговують уміння та навички працювати
історичною картою. Значну увагу цій проблемі приділяють сучасні
педагоги: Олена Пометун, доктор історичних наук, Олександр Берлянт, доктор
географічних наук, Костянтин Баханов, професор Бердянського педагогічного
інституту, Олег Фідря, учитель історії
та правознавства м. Рівно.
Одне із
завдань сучасної історичної освіти – набуття учнями ключових та предметних
компетентностей. Серед предметних компетентностей важливе місце при вивченні
історії займає просторова компетентність.
Тому
головна мета моєї роботи:
-
Пошук сучасних активних та інтерактивних форм для
пояснення історичного процесу.
-
Визначення ефективних шляхів організації розвитку
просторових компетентностей.
( Вважаю,
що вчителеві необхідно сформувати картографічні навички та вміння для того, щоб учні могли враховувати
географічний чинник для пояснення історичного процесу).
Працюючи на
уроці з картою, я використовує дві групи
вмінь та навичок. Перша – це специфічні картографічні вміння та навички, що
пов’язані зі змістом географічних знань, які він не формує, а лише
використовує.
Друга – це складні міжпредметні, часто логічно-вербальні
за своїм характером, уміння: порівняння, аналіз, узагальнення, класифікація,
знаходження причинно-наслідкових зв’язків тощо.
Відомо, що
історичні події мають не тільки хронологічну, а й просторову спрямованість.
Просторова компетентність в історичній науці орієнтована на вивчення впливу
географічних (просторових) чинників на історичний процес, що допомагає
встановити причинно-наслідкові зв’язки між деякими подіями та явищами та
зрозуміти сучасність. Вона передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному
просторі; співвідносити розвиток історичних явищ та процесів з географічним
положенням країни та природними умовами; користуючись картою визначати причини
та наслідки історичних подій, процесів, основні тенденції розвитку міжнародних
відносин і місце в них України, характеризувати історичний процес та його
регіональні особливості.
Історики-методисти
вже давно зауважили, що саме карта, а точніше, міцно відбитий у пам’яті зоровий образ території держави, відображеної
на карті, - її розташування щодо інших держав, конфігурація кордонів,
традиційний колір, яким зафарбовано територію, - є таким каркасом, «кістяком»,
на який проектується й нанизується інформація про цю державу і який запобігає
її розпорошуванню й неминучому поступовому забуванню. А також засмічуванню пам’яті.
На основі таких спостережень у методиці сформульовано значення історичної карти
в навчанні історії, яке є загальновідомим: вона слугує засобом формування
просторових уявлень, історико-географічних знань і картографічних умінь; сприяє
розумінню і аналізу перебігу історичних подій та процесів, розкриттю
причинно-наслідкових зв’язків, узагальненню певного історичного змісту.
Історична карта –
важливий об’єкт пізнавальної діяльності учнів: це й унаочнена основа для
осмислення зв’язків між історичними явищами та процесами, і джерело історичної
інформації, й інструмент узагальнення та систематизації навчального матеріалу,
і засіб перевірки знань та умінь учнів. Проте. щоб карта справляла належний
навчальний ефект, її слід послідовно і систематично використовувати на всіх
етапах навчального процесу.
Вчена-методист О.
Пометун узагальнила методику використання історичної карти в навчанні в певних
правилах, а саме:
1. Жодного уроку без карти або інших картографічних засобів.
2. Використання карти є доцільним і необхідним на всіх етапах навчання: під
час вивчення нової теми, у процесі закріплення та узагальнення вивченого, на
етапі перевірки знань і вмінь школярів.
3. Паралельно з формуванням знань на основі карти слід організовувати навчання
школярів прийомів роботи з різними типами картографічних посібників.
4. Наступність між картами забезпечується або співвіднесення із загальною
картою, або їх часовою характеристикою.
5. Робота з настінними і настільними картами за можливості має бути
паралельною і скоординованою.
Шосте правило
стосується контурних карт, які дослідниця вважає «постійним компонентом
домашніх завдань з історії». Ця вимога на даний час неактуальна, оскільки
завдання з контурами потребують багато часу, що є невиправданим в умовах
надмірного завантаження учнів та й несучасним з огляду на еру інформаційних
технологій. Ще один недолік контурних карт – репродуктивний характер роботи з
ними. Саме тому перевагу слід надавати тестовим завданням з використання
картографічного матеріалу, які мають не менший пізнавальний потенціал, проте
потребують для виконання набагато менше часу.
Варто додати ще
одне правило: вчителеві не слід повідомляти те, що вони можуть «прочитати» самі
на контурній карті або дізнатись відповідно до сформульованих завдань. Іншими
словами, карту треба використовувати здебільшого як джерело в дослідницькій
діяльності учнів. Така самостійна творчо-пошукова робота матиме належний
результат, якщо проводитиметься систематично.
До картографічних
вмінь належать такі: картоописові, картометричні, карто аналітичні.
Картоописові: використання
легенди, знаходити географічні об’єкти, визначати їх розташування відносно один
одного, описувати природно-географічні особливості об’єкта.
Картометричні:1) вміння визначати
протяжність та відстань за масштабом;
2) вимірювати
площу;
3) порівнювати
розміри площі;
4) порівнювати
відстані;
5) визначати зміни
у розмірі території;
6) отримувати
цифрову інформацію з таблиць, графіків, діаграм.
Картоаналітичні: 1) встановлення за
картою впливу природно-географічного чинника на наявність або відсутність
певних історичних явищ, подій;
2) встановлення
взаємозв’язків між просторовими характеристиками території та перебігом
історичних подій;
3) порівняння особливостей прояву одного й того самого явища на різних територіях;
4) встановлення
залежності між природно-географічними особливостями території та заняттями,
релігійними віруваннями, суспільним устроєм та побутом населення;
5) визначення
впливу природно-географічних умов на розміщення галузей господарства;
6) визначення
впливу природно-географічних умов для пояснення історичного процесу;
7) визначення
впливу геополітичних чинників на тенденції та характер міжнародних відносин;
8) складання
картограми та картодіаграми.
Формування
просторової компетентності починається у 5 класі. Знайомство з історичною
картою відбувається на окремому уроці першого розділу, який варто цілком
присвятити роботі з цим новим джерелом знань для учнів. Спершу вчитель має пояснити
різницю між історичною та фізичною картою, з якою учні вже знайомі з уроків
природознавства. Далі учитель пояснює як «читати» історичну карту(легенда
карти) та знайомить з правилами й прийомами роботи з картою.
На рівні навички учень повинен
засвоїти і правила показу об`єктів на карті.
Основні
правила показу об`єктів:
•
стійте
праворуч від карти, указку тримайте у правій руці;
•
показуючи
на карті населений пункт, торкніться кінцем указки до відповідної крапки і
назвіть орієнтири;
•
показуючи
державу, проводьте по карті указкою відповідну лінію і називайте орієнтири;
•
як
орієнтири використовуйте знайомі географічні об`єкти (гори, моря, ріки), а
також історико-географічні позначення (міста, держави);
•
річки
показуйте від витоку до гирла;
•
показуючи
на карті, говоріть «північніше», «південніше», «на схід», «на захід», уникайте
слів «вище», «нижче», «справа», «зліва».
Визначальним
для формування базового вміння просторової локалізації фактів та об’єктів на
карті є 6 клас. Шестикласники дізнаються про різні країни, їх місце
розташування. Вчаться самі визначати географічне положення країн та його
впливом на історичний розвиток цих країн. Тобто поступово відбувається перехід
до аналітичної роботи з картою, учні починають більш самостійну роботу з картою.
У 7-11
класах історичній карті відведена роль одного з найважливіших засобів здобуття
історичних знань та пояснення, реконструкції історичного процесу. А також
розвитку критичного мислення учнів. Тож для формування просторової
компетентності учнів важливо, щоб картографічні засоби навчання під час
сприйняття й осмислення нового навчального матеріалу на уроці використовувалися
не для ілюстрації розповіді вчителя або тексту підручника, а були першими
носіями нових навчальних знань.
Отже,
робота над формування хронологічної та просторової компетентностей має
бути одним із пріоритетних завдань
учителя історії, проводитися систематично з метою якісної підготовки учнів до
успішного складання ЗНО з історії та з метою формування свідомих громадян,
здатних приймати виважені рішення. Аджеодне із завдань сучасної історичної
освіти – набуття учнями ключових та предметних компетентностей.
Кожна людина – це унікальна комбінація
інтелектуальних здібностей.
Завдання вчителя – не працювати за учня,не
примушувати учня
до роботи, а показатийому,
як треба працювати.
Немає коментарів:
Дописати коментар